Як Custody Records може допомогти у розгляді справ в суді?

Матеріал з CustodyWiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У минулому ньюзлеттері ми розглянули справу ЄСПЛ «Вергельський проти України» і як застосування системи Custody Records могло б допомогти у вирішенні питання справи щодо неналежного поводження, та загалом йому запобігти.

Зараз ми пропонуємо розглянути ще одну справу з національної судової практики, яка наразі знаходиться на судовому розгляді, тому ми не можемо однозначно стверджувати факт неналежного поводження чи його відсутність. Натомість ми розглянемо об’єктивні обставини, визначені під час судового розгляду, та як Custody Records могла б допомогти у вирішенні цієї та подібних справ. Обвинувачені скаржилися на неналежне поводження з боку поліції під час проведення слідчих дій - для спростування скарги було використане відео.

Ми не ставимо за мету і не можемо оцінити винуватість обвинувачених осіб, довести чи спростувати факт неналежного поводження, проте хочемо продемонструвати, як відсутність контролю за забезпеченням прав затриманих осіб може призвести до оскарження рішень та ймовірного уникнення покарання злочинцями.

Так, за результатами перших чотирьох судових засідань по справі обвинуваченим особам продовжували строки тримання під вартою. Лише 11 квітня 2019 року було оголошено вирок суду, хоча фактично затримання було проведено 4 серпня 2018 року. В тексті вироку зазначено, що один із обвинувачених не згодний зі своїми показаннями, наданими під час проведення слідчого експерименту, через здійснення на нього працівниками поліцейськими психологічного тиску та фізичного насильства з метою отримання зізнання в скоєнні злочину.

Суд не знайшов об'єктивного підтвердження цього факту в ході судового розгляду, оскільки під час перегляду відеозапису слідчого експерименту за участю обвинуваченого вбачається, що такий проводився в присутності понятих. Суд також зауважив, що відповідний протокол проведення слідчої дії не містить будь-яких зауважень учасників про застосування будь-якого тиску з боку працівників поліції на обвинуваченого. Це також підтверджується відеозаписом слідчого експерименту.

Невизнання обвинуваченими своєї вини суд розцінив як їх захисну версію з метою уникнення кримінальної відповідальності за тяжкий злочин. Як ми далі побачимо, саме скарга на неналежне поводження буде фігурувати у всіх наступних судових розглядах.

Після ознайомлення 23 квітня 2019 року із матеріалами справи обвинувачені подали апеляційну скаргу, яка прийнята до розгляду 3 червня 2019 року.

Під час судового розгляду в апеляційній інстанції адвокат обвинуваченого заявляв, що не вважає допустимим доказом по справі протокол проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного, де останній зізнався у вчиненні злочину, оскільки до нього було застосовано тиск з боку працівників поліції, на що суд, при винесенні рішення, не звернув уваги. Суд в свою чергу прокоментував відповідну заяву адвоката тим, що докази не знайшли обґрунтованого підтвердження.

За результатами розгляду Апеляційний суд ухвалив: апеляційні заяви обвинувачених залишити без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року без змін.

5 лютого 2020 року після проведення всіх підготовчих дій відбувся розгляд справи у Верховному Суді колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду. Обвинувачені на той час вже почали відбувати покарання у виправній колонії.

Захисники обвинувачених зауважували: протокол про проведення слідчого експерименту є недопустимим у зв'язку з незабезпеченням обвинуваченого захисником під час цієї слідчої дії та застосуванням до нього тиску, про що останній неодноразово заявляв у ході судового розгляду, проте його заяви належним чином не перевірені в передбаченому законом порядку.

Прокурор частково підтримав доводи касаційної скарги, вважав за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Відповідно до ч. 6 ст. 206 КПК, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі, слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та, зокрема, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи.

Виходячи із положень ст. 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з’ясувати те, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи, або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), «Олексій Михайлович Захарків проти України» (рішення від 24 червня 2010 року), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року).

У своєму рішенні Касаційний суд резюмував: «У суді першої інстанції представник обвинуваченого протягом судового слідства та в судових дебатах неодноразово заявляв про застосування фізичного насильства, однак суд першої інстанції не врахував вимог КПК, практику ЄСПЛ та належним чином не перевірив вказані твердження обвинуваченого.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засудженого про застосування щодо нього насильства та без належної перевірки таких доводів шляхом офіційного розслідування зазначив про їх безпідставність. Такий підхід, у контексті положень статей 2, 7, 9, 11, 206 КПК, ст. 3 Конвенції, а також усталеної практики ЄСПЛ, є неприпустимим» та постановив, що факти тиску на обвинуваченого мають бути перевірені під час нового розгляду кримінального провадження, під час якого апеляційному суду слід врахувати наведене, ретельно здійснити перевірку доводів про застосування до засудженого насильства з боку працівників поліції та урахування вимог кримінального процесуального закону, Конвенції, практики ЄСПЛ, після чого ухвалити законне, обґрунтоване, належним чином мотивоване рішення.

За таких обставин викладена в касаційній скарзі захисника вимога до суду касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню, а ухвала Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року – скасуванню.

В касації було прийнято «Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 липня 2019 року щодо обвинувачених скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.» Розгляд справи в апеляційній інстанції відбувся 31 березня 2020 року, суд скасував вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року та призначив новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

За результатами нового розгляду в суді першої інстанції 22 вересня 2020 року суд фактично підтвердив вирок, який був винесений 2019 року. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/91743162). Також у вироці суду зазначається, що за фактами звернень обвинуваченого було відкрите кримінальне провадження «Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу», внесені відповідні відомості до ЄРДР за №42020271210000065 за ч.2 ст.365 КК України (а.п.47,48 т.3), та проводиться досудове розслідування. Але, на думку суду, обвинувачений повністю користувався своїми процесуальними правами під час розгляду даного провадження, зокрема, і можливістю вільного давання показань по суті кримінального провадження. У свою чергу відеозапис слідчого експерименту за його участю, в яких останній давав викривальні покази та щодо яких наводив доводи у своїй заяві (т.1 а.п.206), судом не досліджувався.

Після того, як ми повністю виклали обставини цієї справи, варто звернути увагу на те, як захист прав затриманих осіб може в подальшому запобігати розгляду скарг протягом цілого року. Також в обвинуваченого є можливість протягом місяця з моменту винесення вироку судом (до 22.10.20) подати апеляційну скаргу.

Резюмуємо: суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не розглянули звернення обвинуваченого щодо фізичного та морального тиску з метою отримання зізнання, яке в подальшому зробив обвинувачений. Більше того, в ухвалах суду йдеться про те, що така позиція обвинуваченого пов’язана з бажанням уникнути покарання та ввести суд і слідство в оману. Суд Касаційної інстанції у свою чергу звернув увагу на неналежний розгляд звернень обвинуваченого і повернув розгляд справи в апеляційну інстанцію. Та ж призначила новий розгляд в суді першої інстанції, який виніс рішення аналогічне тому, яке було 2019 року, з тією різницею, що цього разу було відкрито кримінальне провадження щодо перевищення влади та службових повноважень.

В сухому залишку: суди протягом року розглядали цю справу. Відповідно, це вимагає ресурсів, а повторне винесення аналогічного рішення може призвести до того, що історія повториться. Також необхідно звернути увагу, що на скарзі про неналежне поводження ґрунтується і позиція захисту, що в майбутньому може призвести до повторного розгляду судом, у випадку, якщо буде доведено, що на обвинуваченого чинився тиск. Також може бути поданий позов до Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 3 Конвенції не тільки щодо факту неналежного поводження, але і щодо неефективного розслідування цього факту, що у випадку прийняття судом рішення на користь обвинуваченого призведе до необхідності сплати Україною компенсації за моральну шкоду, а це — кошти платників податків перш за все. Як система забезпечення прав затриманих може допомогти в таких випадках?

Після скарги обвинуваченого щодо тиску на нього суд переглянув протоколи слідчого експерименту та відео. Оскільки на відео не підтверджується факт здійснення тиску на затриману особу і присутні поняті, — тиск не чинився. Та чи міг він бути до проведення слідчого експерименту?

Згідно з дослідженням «Розкажи мені, що сталося або зізнайся!», яке провела ініціатива Процесуальне інтерв’ю.Україна, через те, що зізнання під час допиту не можуть бути беззаперечно прийняті судом відповідно до частини 4 статті 95 КПК. Автори дослідження висунули гіпотезу, що зізнання обвинуваченого під час досудового розслідування часто фіксується результатами слідчого експерименту. Відповідно, тиск на особу міг чинитись перед цим, під час перебування особи в слідчому ізоляторі, викликів у відділення поліції тощо.

Також у своїй скарзі представник обвинуваченого стверджував, що протокол слідчої дії підписувався без його присутності, а сам обвинувачений був проінформований про свої права вже після, а не до проведення експерименту.

Електронна система забезпечення прав затриманих дозволяє чітко контролювати всі дії, які відбуваються із затриманою особою на всіх етапах. Так, наприклад, якщо особа потрапляє до відділу поліції, це обов’язково фіксується в електронному журналі, як підтвердження — відеозапис із вестибюлю. Спілкування зі слідчим може проходити тільки у спеціально відведеній кімнаті з відеоспостереженням, тому можливість тиску на допитувану особу виключена, інформація про переміщення особи фіксується у системі і чітко зрозуміло, коли особа залишає приміщення, куди її перевозять та коли вона повертається. Впровадження системи Custody Records потенційно може оптимізувати роботу судів та дає змогу збирати чіткі докази, які доводять або спростовують тиск на затриману особу, заощаджуючи час суддям різних інстанцій та зменшуючи кількість скарг до ЄСПЛ, що в подальшому позитивно відобразиться і на фінансових витратах України.