Інтерв’ю з Романом Романовим - Директором програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження»

Матеріал з CustodyWiki
Версія від 12:27, 18 січня 2021, створена Admin (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роман Романов - Директор програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження»

Чому впровадження Custody Records актуально сьогодні для української системи правосуддя?

Протягом останніх десяти років в нашій системі правосуддя відбулось надзвичайно багато законодавчих змін, спрямованих на посилення гарантій прав людини. Ці гарантії адресовані людям, які «офіційно» опиняються під контролем органів правопорядку. Проте що робити з людьми, які опинились поза офіційним документуванням? Для них цих всіх гарантій в принципі не існує. Це один зі способів системи адаптувати старі практики до оновленого законодавства.

Custody Records дає можливість знайти способи якщо не усунення, то принаймні суттєвого зменшення цих недокументованих затримань, коли людина офіційно через всю систему гарантій не проходить. Дуже важливо те, що вона покриває весь період знаходження особи під контролем поліції: від фактичного затримання до виходу з ізолятора чи райвідділу, або переходу до слідчого ізолятора.


Чи Custody Records буде корисною всім учасникам кримінального провадження: адвокатам, затриманим, слідчим, працівникам, суддям?

Система дає можливість забезпечити належну підзвітність роботи поліції і для суддів, і для адвокатів, які представляють особу в кримінальному процесі. І для самих поліцейських уникнути ситуації, коли вигадуються факти, яких насправді не було. Часто трапляються ситуації, коли, наприклад, адвокат рекомендує людині, яка повідомила щось, що не варто було повідомляти раніше, «заперечуй все, говори про те, що тебе били-катували і невідомо що з тобою відбувалося», відштовхуючись від гіпотези про те, що поліція в будь-якому випадку не доведе, що це було не так. І от з цієї точки зору система дає передбачуваність та захищеність, особливо, з точки зору того, що якщо ти не порушуєш закон, то в тебе є набагато більше можливостей відстояти свої права незалежно від того, хто ти — потерпілий чи затриманий, чи поліцейський. Тобто для всіх учасників процесу виникають додаткові можливості отримати ту інформацію, яка необхідна.


Як відбувалось впровадження системи?

Це дуже важливе питання, адже якщо подивитися історично на весь період п’яти років впровадження системи до цього часу, гадаю, це прекрасний приклад таких полісі процесів, які в країні майже не відбуваються. Тобто ми почали з глибинного дослідження і подивилися на ситуацію, зрозуміли краще проблеми, побачили їх такими, якими вони є, а не такими, як хтось уявляє. Потім ми спробували знайти якісь варіанти рішень, які існують в різних країнах. Ми організували додаткові візити в Сполучене королівство, Німеччину, Канаду, подивились, як ці проблеми вирішуються там, зрозуміли, що є певні прототипи, які можуть бути застосовані. Але і проблеми у країн доволі унікальні, і спроможність системи достатньо не схожа на інші, тому рішення треба шукати тут і нашими силами.

Пілотування дало можливість побачити, по-перше, який вплив ця система має, по-друге, чого їй бракує і де є шляхи вдосконалення, але найголовніше — пілотування дало можливість заручитися підтримкою самих людей зі сфери. Тобто система не була відторгнута навіть працівниками ІТТ. Вони побачили, що вона дає можливість спростити дуже багато процесів, які відбуваються в ізоляторах: замість записів в 20 журналах — одне внесення інформації, замість того, щоб приймати людину як товар за накладними, паперами, протоколами, зрештою провести інтерв'ю і почути її версію і зрозуміти, в якому стані вона перебуває, які ризики пов’язані з її затриманням існують і як з ними працювати. Тобто це зовсім інший погляд на людину, на її права. І дуже важливо, що весь цей період часу дав можливість побудувати стійку систему відносин, яку тепер можна конвертувати в діяльність на національному рівні.


Які подальші кроки мають бути зроблені? Треба завершити пілотування на рівні районних управлінь, переконатися в тому, що не лише ІТТ можуть розуміти призначення і цінність системи, побачити, в який спосіб дані будуть допомагати поліції діяти відповідно до законодавства. Ми очікуємо, що зміниться практика відносин між адвокатами і поліцейськими. Ми неодноразово чули з окремих європейських країн про те, що коли практики поліції змінюються, більше відповідають закону і немає насильства над людиною там, де воно не потрібне, адвокати, наприклад, перестають давати поради про те, що як тільки бачиш поліцейського, тікай або мовчи.

Розумієте, ми не можемо подолати проблему злочинності, якщо люди не будуть взаємодіяти з поліцією. Для того, щоб вони взаємодіяли, треба не боятися і розуміти, що існує певна передбачуваність. В якому би ти стані не знаходився, навіть якщо тебе затримали, поліція може помилятися, ти можеш і не порушити закон, але при цьому опинитися під контролем поліції. І ти розумієш, що це безпечно, це не трагічно і всі наступні кроки передбачувані: тебе інформують про права і це підтверджено, ти справді можеш скористатися професійною допомогою адвоката і це відбудеться, якщо в тебе є проблеми зі станом здоров'я, ними не знехтують, якщо ти хочеш повідомити родичам, можеш отримати цю можливість негайно. Всі твої дії документуються і якщо виникає будь-яка суперечка, до цього можна повернутися.

Ми прагнемо відтестувати зрештою весь цикл затримання — від патрульного поліцейського до ІТТ. Це обов’язково відбудеться, принаймні в окремих регіонах, де ми вже на сьогодні маємо домовленості з Нацполіцію щодо проведення пілотування, і дуже добре, що наразі значно ширша спільнота людей, в т.ч. колег із Європейської консультативної місії, яка розташована неподалік, теж готова сприяти впровадженню в Кіровоградській області цієї системи.

Гадаю, ми отримаємо значно більший масив інформації, який дозволить врахувати всі необхідні елементи, щоб ця система була сучасною і відповідала сьогоднішнім викликам, була зручна у користуванні, і обслуговувала інтереси не лише якоїсь однієї сторони чи одного учасника, а всіх тих, кому вона може допомогти.


Чим для Міжнародного Фонду «Відродження» важлива саме ця інновація в українській системі правосуддя?

Фонд від самого початку причетний до розробки і впровадження цієї системи. Як я говорив раніше, ми ініціювали і провели у взаємодії з Нацполіцією глибоке емпіричне дослідження, яке дало масив інформації, на якій в свою чергу побудували гіпотезу, щодо подолання згаданої раніше проблеми. Фонд в цьому сенсі є і імплементатором й ініціатором, і я думаю, що надійним партнером для всіх тих, хто причетний до розробки створення системи. Мені здається, це певна історія успіху, хоча ми й звикли до того, що наша історія більше складається з поразок. Навіть в складних умовах незрозумілих реформувань, які постійно відбуваються доволі безсистемно в нашому правосудді, протягом п’яти років нам вдалося цілеспрямовано працювати з одним рішенням, довівши його до певного стану завершеності.

По-друге, ми змогли побудувати партнерства там, де вони дуже складно будуються. Між ОГС, поліцією, донорами. Причому, в процесі вдалося максимально задіяти сильні сторони кожного.

Як фонд ми мали можливість фінансувати пілотні проєкти, тому що, скажімо, Нацполіція, не маючи підстав на рівні закону, була би дуже обмежена в тому, щоб пропонувати якісь інновації. В цьому перевага участі донорських структур, подібних нам. По-друге, ми використали наявний міжнародний досвід: залучали тренерів з Великобританії, домовилися з поліцейськими багатьох країн, щоб вони показали, як з цими проблемами працюють вони.

Участь ОГС була дуже важливою в тому, що вони не дозволяли піти на надмірні компроміси, які могли би призвести до того, що зрештою права людини опинилися б десь на другому-третьому плані, а ми би думали виключно з позиції якоїсь модної системи, яку поліцейські будуть всім показувати «от бачите, яка у нас штука стоїть, а раніше її не було».

В фокусі уваги завжди було подолання масштабних порушень прав людини. Ну а що стосується Нацполіції, — це той рівень відкритості, який нам дозволив і провести дослідження і побудувати гіпотези, провести пілоти і навчити людей, і залучити їх до діяльності системи. Зрештою, ця система є частиною поліцейської діяльності. Вона орієнтована на ІТ-інфраструктуру Нацполіції, і це, я думаю, один із найважливіших чинників, адже можна було десь в бункері створити якусь ідеальну систему, яка була би абсолютно відірваною від діяльності практичних органів правозастосування. Тут же нам вдалося це все поєднати, і, гадаю, великою мірою наш менеджмент з боку фонду довів свою ефективність в тому, що протягом п’яти років, незважаючи на всі зміни в країні, ми могли прицільно і цілеспрямовано працювати на успіх.